Що таке літопис? Що таке літопис в історії України? А якщо зовсім коротко — що таке літопис скорочено? Ці питання виникають щоразу, коли ми звертаємося до джерел нашого минулого. У кожному з них — щось більше, ніж просто відповіді. Це історія, яка збереглася крізь віки, і сьогодні ми спробуємо зазирнути глибше.
Що таке літопис своїми словами
Літопис — це стара книга або запис, у якій хронологічно (тобто по роках) описуються важливі події, що відбувалися в країні. Його можна уявити як стародавній щоденник держави. Літописи вели переважно ченці або освічені люди, які збирали новини та писали їх у порядку, як усе відбувалося. Завдяки літописам ми дізнаємося про життя, війни, князів, традиції та віру наших предків.
Початковий літопис — це
Початковий літопис — це перша частина великого зібрання давньоруських літописів, що отримала назву “Повість минулих літ”. У ньому викладені найдавніші події: про заснування Києва, легенду про братів Кия, Щека та Хорива, про перших князів Русі, хрещення Русі тощо. Він став основою для наступних літописів.
Перший літопис
Першим і найвідомішим літописом є “Повість минулих літ”, написана приблизно у 1110-х роках ченцем Нестором у Києво-Печерському монастирі. Цей літопис став джерелом усієї нашої історії давньої Русі. Його продовжували інші літописці у наступних століттях.
Козацькі літописи — це
Козацькі літописи — це історичні твори, написані в XVII–XVIII століттях, у період козаччини. Вони розповідають про визвольну боротьбу, війни з поляками, турками, татарами, а також про гетьманів, козацькі ради, битви й побут козаків. Найвідоміші:
- Літопис Самовидця,
- Літопис Григорія Граб’янки,
- Літопис Самійла Величка.
Хто писав літописи
Літописи писали, в основному, ченці, бо саме вони вміли читати й писати. Їх створювали у монастирях, особливо в Києво-Печерській лаврі. Пізніше літописи стали писати й світські люди — наприклад, військові писарі або козаки, які були очевидцями подій.
Що спільного мають літописи Самовидця
Літописи Самовидця, Граб’янки та Величка схожі тим, що:
- Всі вони описують події періоду козацьких війн і гетьманщини.
- Написані з погляду українського народу.
- Містять як історичні факти, так і особисті оцінки.
- Описують роль козаків у боротьбі за незалежність України.
Що описує Літопис Самовидця
Літопис Самовидця охоплює події з 1648 по 1702 роки. Автор, імовірно, був учасником або очевидцем подій, тому розповідь дуже жива та емоційна. Він описує:
- Визвольну війну Богдана Хмельницького
- Руїну (період безладдя та поділу України)
- Становище народу під владою Польщі та Московії
Що розповідає літопис про заснування Києва
У «Повісті минулих літ» подано легенду, яка стала символом зародження української державності. Йдеться про трьох братів — Кия, Щека і Хорива — та їхню сестру Либідь. За літописом, брати були славними воїнами й вирішили осісти на дніпровських пагорбах. На цих мальовничих місцях вони заснували місто. Найстарший брат — Кий — дав місту своє ім’я, яке збереглося донині — Київ. Ця оповідь не лише пояснює походження назви столиці України, а й підкреслює її глибоке історичне коріння, пов’язане з братською єдністю, силою духу та любов’ю до своєї землі.
Літопис про Ярослава Мудрого
Ярослав Мудрий постає у літописах як один із наймудріших правителів Київської Русі. Його правління ознаменувалося культурним, освітнім та правовим піднесенням. Літописці розповідають, як князь перетворив Київ на духовний і культурний центр, збудувавши величний Софійський собор. Саме за його ініціативи було укладено «Руську правду» — перший відомий збірник законів на наших землях, що регулював судочинство, шлюб, власність. Ярослав також дбав про освіту — відкривав школи, збирав книги, створив першу в Київській Русі бібліотеку. Він установив міцні міжнародні зв’язки, одружуючи своїх дітей із представниками європейських династій, чим здобув для Русі повагу на міжнародній арені.
Літопис про Володимира Великого
Володимир Великий у літописах зображений як князь, що назавжди змінив долю Київської Русі, охрестивши її в 988 році. Він відзначався рішучістю та далекоглядністю, адже перехід до християнства зміцнив державу і духовно об’єднав народ. Літописці описують, як він наказав знищити ідолів язичницьких богів, а натомість розпочав будівництво християнських храмів, найвідоміший з яких — Десятинна церква в Києві. Його правління пов’язане з активним розвитком культури, писемності, укріпленням міжнародних контактів. Володимира часто називають батьком християнської Русі, і його роль у розвитку державності важко переоцінити.
Літопис про князя Ігоря
Князь Ігор — постать трагічна, але важлива. У літописах його згадують як хороброго, але водночас недалекоглядного правителя. Він прагнув підтримати силу держави через збір данини з племен, однак це прагнення стало причиною його загибелі. Після одного з походів на деревлян, Ігор вирішив повернутися, щоб стягнути з них повторну данину, чим викликав обурення. Деревляни влаштували засідку та жорстоко його вбили. Його смерть стала поворотним моментом в історії Київської Русі — і саме вона надихнула княгиню Ольгу на рішучі дії, що змінили хід подій.
Літопис про княгиню Ольгу
Княгиня Ольга в літописах постає як винятково мудра, рішуча й далекоглядна жінка. Після загибелі її чоловіка Ігоря вона очолила державу та здійснила низку важливих реформ. Найбільш відомою стала її жорстока, але справедлива помста деревлянам — вона не тільки покарала винних, а й показала, що з Руссю не варто жартувати. Крім того, вона вперше серед князів Русі прийняла християнство, поїхавши до Константинополя, що стало передумовою хрещення Русі її онуком Володимиром. Літописи підкреслюють її управлінський хист — Ольга налагодила систему збирання данини, поділивши землю на адміністративні округи (погости), що посилило централізацію влади.
Отже, тепер ми краще розуміємо, які є літописи, чому вони відіграють таку важливу роль у формуванні історичної пам’яті та національної свідомості. Найдавніший літопис не лише розповідає про події, а й відкриває двері у світ мислення, вірувань і мрій наших предків. Відомі літописи України — це не просто тексти, це голоси минулого, які й сьогодні промовляють до нас крізь століття.
