Пошкодження передньої хрестоподібної зв’язки колінного суглоба — одна з найпоширеніших спортивних травм. Вона викликає нестабільність, обмежує рухи, провокує хронічний біль. Якщо консервативне лікування не дає бажаного результату — розглядається ПХЗ у Львові як ефективне рішення для відновлення стабільності та функції коліна.
Розуміння ролі зв’язки, механізму травми, критеріїв вибору тактики лікування — все це допомагає прийняти зважене рішення. Не завжди операція є першочерговою. Але інколи саме вона гарантує повернення до повноцінного життя.
Передня хрестоподібна зв’язка: анатомія та функція
Передня хрестоподібна зв’язка (ПХЗ) — один із головних стабілізаторів колінного суглоба. Вона розміщена глибоко в суглобі, з’єднує стегнову та великогомілкову кістки, перетинаючись під кутом із задньою хрестоподібною зв’язкою.
Основні функції ПХЗ:
- запобігання передньому зміщенню великогомілкової кістки;
- обмеження ротації гомілки;
- стабілізація при згинанні й розгинанні;
- контроль мікрорухів у суглобі.
При розриві ПХЗ коліно втрачає стабільність, особливо під час обертання або різкої зміни напряму. Це створює передумови для вторинних ушкоджень — менісків, хряща, інших зв’язок.
Зв’язка не загоюється самостійно, оскільки не має безпосереднього кровопостачання. Тому при повному її розриві хірургічне втручання часто є єдиним ефективним варіантом.
Як виникає травма: причини та механізм ушкодження
Розрив ПХЗ найчастіше трапляється у молодих людей, особливо тих, хто активно займається спортом. Типовими видами активності є футбол, гірськолижний спорт, баскетбол, гімнастика, єдиноборства.
Механізм травми:
- різке гальмування з обертанням;
- падіння з фіксованою стопою;
- прямий удар у коліно ззаду або збоку;
- надмірне розгинання суглоба.
Під час травми часто чути характерний хруст, відчувається різкий біль. З’являється набряк, обмеження рухів, коліно ніби «провалюється» при навантаженні. У гострий період симптоми можуть стихати, але нестабільність залишається.
Без належного лікування розрив ПХЗ створює умови для повторних підвивихів. Це провокує поступове зношення менісків та хряща, що зрештою веде до артрозу.
Окрім спортивних травм, розрив ПХЗ може виникати й у побутових ситуаціях — під час падіння на слизькій поверхні, при неправильному спуску зі сходів або раптовому повороті тіла з фіксованою стопою. У зоні ризику — не лише професійні спортсмени, а й активні люди будь-якого віку, які займаються фітнесом, бігом, лижами чи просто мають нестабільні колінні суглоби.
Важливо розуміти, що ПХЗ не розтягується поступово. Її розрив — це одномоментна подія. Іноді травма супроводжується звуком, схожим на ляскання або тріск, після чого виникає раптове відчуття втрати контролю над коліном. Людина відчуває, ніби суглоб «виїжджає» вперед або вбік.
З часом, навіть якщо гострий біль минає, зберігається суб’єктивне відчуття нестабільності. Коліно не витримує навантаження, з’являється страх руху, особливо під час спусків по сходах або різких поворотів. Також частими є епізоди «провалювання» ноги, що підвищує ризик повторного ушкодження інших структур.
Наявність нестабільності провокує вторинне пошкодження менісків, особливо внутрішнього. Через це розвивається дегенеративний процес у хрящі, що в довгостроковій перспективі веде до розвитку остеоартрозу. Саме тому важливо не ігнорувати симптоми, а своєчасно звернутись до ортопеда.
Методи діагностики: як визначити пошкодження
Оцінка стану ПХЗ включає клінічне обстеження, функціональні тести та візуалізацію. Лікар оцінює симптоми, перевіряє стабільність, порівнює рухливість із неушкодженим коліном.
Основні діагностичні методи:
- Тест переднього висувного ящика.
- Тест Лахмана.
- МРТ — дає повну картину.
- УЗД — допоміжне дослідження.
- Рентген — виключення переломів або змін структури кісток.
МРТ залишається «золотим стандартом». Воно дозволяє побачити не лише сам розрив, а й супутні пошкодження: менісків, хрящів, синовіальної оболонки.
Важливо правильно встановити діагноз, оцінити ступінь ушкодження, вік, рівень активності пацієнта. Це дає змогу обрати відповідну тактику — операцію або консервативне лікування.
Коли операція є необхідною: абсолютні та відносні показання
Не кожен розрив ПХЗ потребує негайної операції. У багатьох випадках можливе спостереження або неопераційне ведення. Але існує низка показань, коли без реконструкції зв’язки не обійтись.
Абсолютні показання до операції:
- повний розрив ПХЗ;
- нестабільність при ходьбі, бігу, зміні положення;
- супутні пошкодження менісків або інших зв’язок;
- спортивна активність, яка вимагає стабільності;
- рецидивуючі підвивихи суглоба.
Відносні показання:
- частковий розрив зі збереженою функцією;
- низький рівень фізичної активності;
- вік понад 50 років за відсутності скарг.
Пацієнтам, які ведуть активний спосіб життя, часто рекомендована операція навіть при мінімальних симптомах нестабільності. Це дозволяє уникнути вторинних ушкоджень і запобігти хронічним ускладненням.
Для людей із сидячим способом життя можливе неоперативне ведення з фіксацією, фізіотерапією, ЛФК. Але слід пам’ятати: відсутність болю не означає відновлення функції.
Суть операції: як відбувається пластика ПХЗ
Пластика ПХЗ — це хірургічне втручання з метою заміни пошкодженої зв’язки трансплантатом. У більшості випадків це артроскопічна процедура, яка виконується через кілька невеликих проколів.
Основні етапи операції:
- підготовка трансплантата (з власних тканин або донорських);
- формування каналів у стегновій та великогомілковій кістках;
- введення трансплантата;
- фіксація за допомогою гвинтів, швів або анкерів;
- перевірка натягу й стабільності.
Типи трансплантатів:
- сухожилля напівсухожильного м’яза;
- частина надколінного зв’язування;
- донорський матеріал (алотрансплантат).
Операція триває 1–2 години, залежно від складності. Виконується під спінальною або загальною анестезією. Після втручання пацієнт може покинути клініку вже наступного дня.
Успішна пластика ПХЗ дозволяє повністю відновити стабільність коліна. Але для досягнення результату потрібна реабілітація — тривала, послідовна, контрольована.
Реабілітація після пластики: ключ до успіху
Реабілітація — обов’язковий і невіддільний компонент лікування після пластики ПХЗ. Без активного відновлення навіть якісно виконана операція не дає очікуваного ефекту.
Етапи реабілітації:
1–2 тиждень:
- зменшення болю й набряку;
- пасивна мобілізація;
- носіння ортезу або фіксатора;
- ходьба на милицях.
3–6 тиждень:
- поступове навантаження;
- активна ЛФК;
- ізометричні вправи для стегна.
6–12 тиждень:
- стабілізаційні вправи;
- координаційне тренування;
- робота з еластичним опором.
3–6 місяць:
- біг по прямій;
- вправи на рівновагу;
- відновлення побутових навичок.
6+ місяців:
- спортивна реабілітація;
- контрольований контакт;
- повернення до повного навантаження.
Тривалість відновлення — індивідуальна. У середньому — 8–9 місяців до повернення в спорт. Повернення без болю — не є підставою для припинення тренувань. Кожен етап має свої завдання та критерії переходу.
Що буде, якщо не оперувати: ризики та наслідки
У деяких випадках розрив ПХЗ можна вести консервативно. Але тривала нестабільність призводить до поступового погіршення стану колінного суглоба. Наслідки можуть бути суттєвими.
Ризики при відмові від операції:
- хронічна нестабільність;
- пошкодження менісків;
- ранній артроз;
- обмеження фізичної активності;
- періодичні блоки суглоба;
- психологічний дискомфорт при навантаженні.
Особливо небезпечно нехтувати лікуванням у молодому віці. Відсутність стабільності заважає повсякденному життю, знижує впевненість у русі, обмежує спортивну або професійну діяльність.
Пластика ПХЗ — це не лише відновлення однієї зв’язки. Це профілактика майбутніх ускладнень, інвестиція в здоров’я суглоба на десятиліття вперед.
Для тих, хто розглядає варіанти лікування, консультація з фахівцем — перший крок до повернення повноцінної активності. Дізнатись більше, пройти обстеження або спланувати відновлення можна Mashtaler Ortho&trauma — фаховому центрі, де рішення приймаються з урахуванням усіх клінічних нюансів і довгострокової перспективи.
